іґРа)
Добро пожаловать!
FORUM.KIEV.UA - ФОРУМ КИЕВ ЮА
Максимум общения, минимум правил.
Киевский форум с самомодерацией
1. Автор темы - руководит темой. Может удалять чужие сообщения.
2. Уровень флуда, офф-топа, регулирует лишь автор темы.
3. Модераторы удаляют лишь грубые нарушения: закон, спам, мат...


Показано с 1 по 13 из 13
Like Tree1Likes
  • 1 сообщение от святослав
Тема: іґРа)
  1. #1
    A1s21 Достижения:
    Tagger Second ClassCreated Album picturesThree FriendsВетеран10000 Experience Points
    Awards:
    Calendar Award

    Регистрация
    13.03.2013
    Адрес
    Райськє місцє
    Сообщений
    1,932
    Очки
    11,322
    Уровень
    25


    іґРа)

    доброго здоровля, разрешите пригласить Вас в Игру?) Нет, это не Игра в бисер, главное - говорить от души.
    Тема "Любовь" (!)
    Вопрос: "Як зізнатися в коханні" / "Признание в любви", но саму формулу I Love You говорить нельзя, наприклад, "я Вас обожнюю)"
    А: ЯК сказати "Я ТЕБЕ ЛЮБЮ" Але саму Цю фразу не вживаючи
    "в тексте, видео или аудео присутствует Сверхзадача, САМ Смысл, читаемый между строк" В Даном Случае Суть "Я ТЕБЯ ЛЮБЛЮ" (Сверхзадача) Нужно Выразить Другими Словами, а сами формулы "Я ТЕБЯ ЛЮБЛЮ", "Я ВАС КОХАЮ","I LOVE YOU" употреблять нельзя: таковы условия этой ИГРЫ.
    наприклад:


    девушке)


    або от девушки..

    время


    я пришла за тобой
    через вьюги-метели
    по осколкам кровавым
    чьих-то выпитых душ

    нам осталось чуть-чуть
    не года, а недели
    я пришла за тобой
    возвращайся домой

    Суммарная оценка: 1
    [ + ] Lenina дня 2013.03.11, в 19:54
    By та, что не прочь, дня 2013.03.11, в 19:09




    Последний раз редактировалось святослав; 07.10.2014 в 20:55.
    Валентин нравится.

  2. #2
    A1s21 Достижения:
    Tagger Second ClassCreated Album picturesThree FriendsВетеран10000 Experience Points
    Awards:
    Calendar Award

    Регистрация
    13.03.2013
    Адрес
    Райськє місцє
    Сообщений
    1,932
    Очки
    11,322
    Уровень
    25



    Ричард Бах: «…каждый человек появляется в твоей жизни, все события случаются с тобой потому, что ты притянул их сюда. Как ты выберешь поступать с ними, зависит от тебя»



    Игры применимы в любой сфере деятельности, поскольку всегда можно выделить ключевые объекты и их характеристики, видоизменить последние так, чтобы они были похожи, и в то же время походили на что-нибудь другое. И, наконец, создать условия, что бы данное положение вещей было понятно игрокам. При этом начинать Игру можно явно или тайно. Проясняя реальность, Игра позволяет направить развитие ситуации в любом необходимом им направлении.





    Думка матеріальна, висловлена чи закарбована вона має здатність до втілення.
    Мечты, думки да слова стремятся к материализации.

    Мріяти треба обережно, бо мрії обов'язково збуваються. Особливо коли ці мрії із самого серця.


    пАтАмушт@)

    Последний раз редактировалось святослав; 08.10.2014 в 02:20.

  3. #3
    A1s21 Достижения:
    Tagger Second ClassCreated Album picturesThree FriendsВетеран10000 Experience Points
    Awards:
    Calendar Award

    Регистрация
    13.03.2013
    Адрес
    Райськє місцє
    Сообщений
    1,932
    Очки
    11,322
    Уровень
    25


    Цімо Sіла
    _

    kоли я згадую
    маму
    то й одразу плину
    до дніпра!
    чомусь. мені
    з мамою
    так класно...

    людю кажють:
    - сирота!
    а самі в могилах...
    я в іордан!
    чомусь? мені
    з мамою
    так Класно.

    Коли Отець
    ріднійший чим сам батько...
    Златі врата, Свята Софія
    Водохреща!
    Водою Дихая, якo Риба
    Чомусь... а з мамою
    мені так класно!

    Моя мама
    Русалонька!
    Як У Казці.


    ("Сверхзадача" - моя Мама - Найулюбленіша)
    мамуль, з новою зимою тебе
    осьмого дня.

    доброго здоровля
    Ссылка или изображение не доступно. Необходимо более 11 сообщений.

  4. #4
    Старожил Достижения:
    1000 Experience PointsOverdriveВетеран

    Регистрация
    30.08.2014
    Адрес
    Тула
    Сообщений
    1,677


    буквы вроде Русские только непонятно ничего
    "Если мышеловка захлопнулась, надо хотя бы доесть сыр" (Пёдр и Циля Вальцманы)

  5. #5
    A1s21 Достижения:
    Tagger Second ClassCreated Album picturesThree FriendsВетеран10000 Experience Points
    Awards:
    Calendar Award

    Регистрация
    13.03.2013
    Адрес
    Райськє місцє
    Сообщений
    1,932
    Очки
    11,322
    Уровень
    25


    Vibro



    Ты
    рассылаешь энергию излучаешь энергию --- прямо сейчас,
    из глубины своей души во всех направлениях. Эта энергия, --- которая и есть
    ты, --- волнами выходит наружу. Эта энергия покидает тебя, проходит через
    стены, над горами, за Луну и прямо в Вечность. Она вообще никогда не останавливается.
    Каждая мысль, которая когда-либо приходила тебе в голову, окрашивает эту энергию.
    (Когда ты думаешь о каком-то человеке, он почувствует это, если он достаточно восприимчив.)
    Каждое сказанное тобой слово придает ей форму. Все, сделанное тобой когда-либо,
    оказывает на неё влияние.
    Вибрация, скорость, длина волны, частота твоих эманаций сдвигаются and
    изменяются с твоими мыслями, настроениями, чувствами, словами и поступками.
    Тебе
    доводилось слышать выражение "посылать положительные флюиды", --- и это на
    самом деле так. Точно подмечено!

    Любой другой человек, естественно, делает то
    же самое. И получается, что эфир --- "воздух" между вами -- наполнен энергией. Матрица
    сплетений and переплетений личностных "флюидов", которые образуют ткань более
    хитроумную, чем ты можешь себе представить
    .
    Это сплетение представляет собой поле из
    совмещенных энергий, в котором Вы живете. Оно настолько мощное, что оказывает влияние на
    всё. Включая тебя самого.

    Затем ты посылаешь вновь созданные "вибрации", на которые
    повлияли поступающие вибрации, воздействию которых ты подвержен, а те, в свою очередь,
    пополняют и изменяют Матрицу, --- которая, в свою очередь, оказывает влияние на
    энергетическое поле любого другого человека, --- которое влияет на вибрации, которые
    они посылают --- что влияет на Матрицу, --- которая оказывает влияние на тебя... и так
    далее.
    Ты можешь подумать, что это всего лишь плод воображения.

    Или, может быть, ты когда-нибудь слышал про двух ученых, которые работали над одной
    и той же проблемой одновременно, в противоположных уголках земного шара, не зная
    друг о друге, --- и вдруг они оба в одно и тоже время пришли к одинаковому решению,
    --- причем независимо?

    Это обычные явления, по которым чаще других можно обнаружить
    существование Матрицы.
    Матрица --- смешанное перемещающееся энергетическое
    поле внутри любого заданного параметра --- это мощная вибрация. Она напрямую
    может оказывать влияние, воздействовать и создавать материальные объекты и события.
    Ваша современная психология назвала эту энергетическую Матрицу "Коллективным Сознанием".
    Оно может воздействовать --- и действительно воздействует --- на всё, что есть на планете:
    поводы для войн и шансы для мира; геофизические изменения или планета в покое;
    распространившаяся болезнь или здоровый мир.

    • Всё это результат сознания.
    Последний раз редактировалось святослав; 09.12.2014 в 00:37.
    доброго здоровля
    Ссылка или изображение не доступно. Необходимо более 11 сообщений.

  6. #6

  7. #7
    A1s21 Достижения:
    Tagger Second ClassCreated Album picturesThree FriendsВетеран10000 Experience Points
    Awards:
    Calendar Award

    Регистрация
    13.03.2013
    Адрес
    Райськє місцє
    Сообщений
    1,932
    Очки
    11,322
    Уровень
    25


    экспромт

    14.04.'15 29/1чччччччччччччч

    14:43
    художественный руководитель чёрного квадрата, из плеяды учеников черткова как и олежик скрипка и "среда обитания", выразил думку о импровизации рифмы в прозе. по его словам рифма, котороя в поэзии следует определёёной схеме, в прозе может появляться импровизированно, как бы

    тема о том, что можно выразить свою любовь, не называя это буквально, встретилась мне в том же чёрном квадрате, где ребята просто решали на этюдах задачу-игру: "признаться в любви партнёру, не повторяя классические формулы, мол "я тебя любю)"" худрук приглашал мальчика или девочку, а тот уже приглашал себе противоположный пол на выбор для этого скетча.
    (занятия в студии чёрн квадр проводяться в спарингах партнёров, практикующих мастерство актёра. изначально после вступления в их институт студенты каждый выбирает себе партнёра на всё время обучения и я выбрал девушку и она выбрала меня и пока я учился мы были вместе, её зовут юлька))

    так вот, здесь не имеет значения формат, главное набирать слова от души да сердца= рифма ли, чи проза, танец или песня - не важно)

    ты - ветер, который ласкает мои волосы. ты - солнце, которое согревает моё тело. ты — дождь, который танцует у меня на лице.

    ты -- начало моей первой мысли и точка завершающей. ты — идея, которая озарением приходит ко мне.
    ты - радость от воплощения этой идеи. ты -- это то
    чувство, которое побуждает меня к самому нежному, что я делал в своей жизни. и ты — та часть меня, которая стремится испытать это чувство вновь и вновь.


    все что угодно, все, что для меня работает, что помогает этому осуществиться — любая церемония, виртуал, медитация,
    мысль, песня, слово или дело, — что угодно из того,
    что требуется мне для "воссоединения" с тобой, моя Звезда
    доброго здоровля
    Ссылка или изображение не доступно. Необходимо более 11 сообщений.

  8. #8
    Старожил Достижения:
    1000 Experience Points1 год регистрации

    Регистрация
    28.05.2014
    Адрес
    Абхазия
    Сообщений
    1,282
    Очки
    4,770
    Уровень
    16


    1 из 1 участников нашли это сообщение полезным.
    Нифигасебе, сколько слов из-за одного слова, ЛЮБОВЬ.

  9. #9
    A1s21 Достижения:
    Tagger Second ClassCreated Album picturesThree FriendsВетеран10000 Experience Points
    Awards:
    Calendar Award

    Регистрация
    13.03.2013
    Адрес
    Райськє місцє
    Сообщений
    1,932
    Очки
    11,322
    Уровень
    25


    я тебя малюю)







    http://img-fotki.yandex.ru/get/6730/59709858.6a/0_104132_91cc7620_XXL.jpg

    9 Прекрасны ланиты твои под подвесками, шея твоя в ожерельях;
    10 золотые подвески мы сделаем тебе с серебряными блестками.
    16 кровли домов наших - кедры,
    17 потолки наши - кипарисы.

    6 Левая рука его у меня под головою, а правая обнимает меня.
    12 цветы показались на земле; время пения настало, и голос горлицы слышен в стране нашей;
    13 смоковницы распустили свои почки, и виноградные лозы, расцветая, издают благовоние.
    14 Голубица моя в ущелье скалы под кровом утеса! покажи мне лице твое, дай мне услышать голос твой, потому что голос твой сладок и лице твое приятно.

    ps://
    Последний раз редактировалось святослав; 24.04.2015 в 12:15.
    доброго здоровля
    Ссылка или изображение не доступно. Необходимо более 11 сообщений.

  10. #10
    A1s21 Достижения:
    Tagger Second ClassCreated Album picturesThree FriendsВетеран10000 Experience Points
    Awards:
    Calendar Award

    Регистрация
    13.03.2013
    Адрес
    Райськє місцє
    Сообщений
    1,932
    Очки
    11,322
    Уровень
    25


    пс

    Никогда со мной ещё такого не происходило. Потом мы еще встречались, и я всё больше убеждаюсь, что это именно своя половинка, которую ждёшь всю жизнь. Твой смех, твоя улыбка мне снятся каждую ночь. Я не нахожу себе места, когда мы не рядом. Давай быть вместе всегда.Ты самый дорогой для меня человек!
    Я прошу разделить с тобой и горе, и радость! Я пойду даже на край света, только бы быть рядом с тобой!
    Благодарю свою судьбу, Бога и твоих родителей за то, что они подарили мне тебя.
    У меня так чудно изменилось, абсолютно всё, с того мгновения как ты появилась в моей жизни!








    Благоухал вечерний сад,
    Не слышно пенья птиц прекрасных.
    Царь Жахрийар скрыл нежный взгляд,
    Он встреч ждал с девой не напрасно…
    Но и она ждала сама,
    Что может вновь предаться ласкам -
    Для чувств ненадобно ума...
    Продолжена сегодня сказка.

    доброго здоровля
    Ссылка или изображение не доступно. Необходимо более 11 сообщений.

  11. #11
    A1s21 Достижения:
    Tagger Second ClassCreated Album picturesThree FriendsВетеран10000 Experience Points
    Awards:
    Calendar Award

    Регистрация
    13.03.2013
    Адрес
    Райськє місцє
    Сообщений
    1,932
    Очки
    11,322
    Уровень
    25


    Лев Обл@кин [х и щ н и к :]

    everybody free
    по мотивам братков Стр.

    Лев был голоден. Дни доброты заканчивались. Неистовый, дремучий зов не сытого тела нуждался в свежей горячей крови да плоти.
    .................................................. .................................................. .................................................. ....................................
    Душа Юной Лани молилась

    Следователь, согласовав своё открытие со Следопытом и Сыщиком, перелопатив все архивы Питера и зацепившись за единственную подсказку тут же отправился в Донецк. Рукописи отличались от известных подлинников и оригиналов. Реконструкция текста полностью переквалифицировала перспективу эволюции сюжета. Сталкер был прав. Ответы были в земле обетованной: война, весь этот АрмагедДонbass, жирная от пролитой крови земля, жажда мести, смешанная с братскими и материнскими проклятьями, не смогли убить надежду мирной сказочной всепоглощающей встречи. Он был готов. Мать-сыра земля показывала ему путь. Она же ждала и томилась, сама того не зная, в предвкушении слияния сердец. Екстаз пересечения их Сознаний был неизбежен.
    .................................................. ................................................
    Весь лес вокруг Детсада был его очень большой личной вещью. Каждая птица в этом лесу, каждая белка, каждая лягушка в каждой канаве. Он с озорством повелевал змеями, он начинал и прекращал войны между муравейниками, восхищался как те нападали на крайний улей детсадовской пасеки, а пчёлки держали оборону, он умел лечить оленей, и все они были его собственными, кроме старого лося по имени Рекс, которого он признал равным себе, но потом с ним поссорился и прогнал его из леса…


    Дітки весело бавилися у Садочку.
    Це був унікальний комплекс для особливих обдарованих дітей-індиго з чарівними здібностями. Заклад, у зв’язку з нетиповим характером, офіційно був закритим та існував під графою «цілковито таємно». З відповідних причин місцеперебування та час події тимчасово не розголошуються. Програму навчання та виховання для дітей розробляли в науково-дослідницькому експериментальному обєднанні з державних та громадських міжнародних організацій.
    Зазвичай дітки на заняттях вчилися завжди чинити так, як їм радило їхнє серденько, тобто як би на їх місці чинило Найвеличніше, Найрадісніше Почуття. Вони з викладачами намагалися зрозуміти себе та навколишній світ. Раділи коли розуміли мову всього живого, це їх надихало й вони поринали в польоти. Зливаючись з Матінкою Природою вони вільно розправляли свої крила, літаючи в повітрі. Споріднюючись з Ангелами Води, вони легко долали найглибинніші підводні печери, вправляючись дихати як рибки. Коли малеча входила в один стан з Землею, декотрим вдавалося мерщій долати космічні відстані, декотрі проходили скрізь мури. Знаходилися переможці Вогню, працюючи з яким, абстрагувалися від зовнішньої стихії до Внутрішнього Жару Сердець.
    Але найбажанішою та найпривабливішою, чомусь, у наших маленьких богатирів стала ГРА. Проектувальники цієї Віртуальної ГРИ враховували досвід Театру-Лаборайторії імені Єжи Гротовського та практики В.О.Сухомлинського й найкращий педагогічний досвід Новоієрусалимської Академії. Інтрига ГРИ захоплювала в тому, що якнайповніше допомагала кожному Проявити Ідеал Своїх Душі та Серця. Створені Віртуальні Умови ГРИ максимально розкривають почуття та свідомість. Шкода, але сталося й непередбачуване. Діти з відкритим серцем отримували найбільшу Радість та задоволення…
    Головною ж умовою Віртуальної ГРИ була презумпція Особистої Таємниці. Тобто кожен Учасник не обмежувався у створенні власного амплуа свого Героя, свого Псевдоніму та Найблагороднішого Образу Свого «Я», але зобов’язувався не втручатися в Легенду іншого. Коли діти забігали в ГРУ – вони одразу Перевтілювалися у своїх Акторів, з таким вражаючим Контрастом, що ставало нереальним ідентифікувати одне одного. В ГРІ кожен мав змогу Якнайлегше Переживати Саму Свою Суть, але в ТАКИХ обставинах ІНШІ набували Виразності до невпізнаваности. Повертаючись зі ГРИ дітлахи в захваті пригадували Події, але навіть гадати їм не вдавалося хто був КИМ. Для чистоти Експерименту ці Межі охоронялися Головним правилом. Усі були попередженні та кожного попросили, щоб ніхто не порушував Свободи інших та не домагався дізнання хто в КОГО Втілювався. Так як Честь та Відповідальність виховувалися Пріорітетно, ніхто не порушував Головного Правила.
    Дітки бавилися у Садочку. Вчитель попросив, що настав час Обрати Старосту. Мишко підкреслював, що любий більше Гідний, чим він Отримати Чин Старости, але, чомусь, левина більшість обирала саме його.
    Їх помирив та об’єднав наш дорогий Вчитель, він Попросив усіх, щоб вони відтепер визнали Старостою Михайла й щоб відповідно тепер усі шанувалися.
    Першим Випробуванням на чолі з новообраним Старостою намічалося Сходження на Пагорб. Про це завчасно всі були попередженні й з наказом «Вільно!» всі подякували та з полегшенням побігли відпочивати! Як Ви гадаєте ДЕ відпочивали діти? Звичайно ж, у ГРІ!.. Юні Богатирі та Богині наввипередки помчали, регочучи та сміючись, до довгоочікуваної ГРИ…
    .................................................. .................................................. .................................................. .......................................
    Архангел розплющив очі… Зарево Піднебесної розгойдувалось Громами та Спалахами в очікуванні Радості Битви. Блискавки та Торнадо викликали Цунамі та Люту Заметіль. Сніжна Хурделиця залишала у волоссі льодяні бурульки, а Вулкани зліва розпікали землю плазмою свіжого Жару Лави. Зправа Накочувався Такий Рідний Шум Вод Многих, який поволі, але Кріпко та Твердо Наближався Сповіщаючи Присутність Сущого, ДаждьБога Господа Нашого – ПоДателя Усьго Добірного та Вірного. Поруч Відданий Білий Єдинорог бив копитом та Споглядав Поле Брані Спокійним Приголомшливим Взором. БогоДіва в Товаристві з Серафимом Возсідала на Святому Золотому Престолі як Царівна Лувру та Мати Святої РУСІ в серці РАЮ, який на місцевому діалекті так і звуть УкРАЙіна..




    Следователь связался со Следопытом по поводу загадочного иероглифа находившегося на теле Льва Аб@лдина, ведь под впечатлением озарений Секрета, он выявил доныне неизвестый в космосе смысл предначертанного и сразу проник в святая святых Ворошиловградской республики.

    ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------ - - -
    Ему было наплевать, что она девчонка и младше его на три года — она принадлежала ему, и точка. Она была его вещью, его собственной вещью. Стала сразу же, чуть ли не в тот день, когда он увидел ее. Ей было пять лет, а ему восемь.
    …это было прекрасно — быть его вещью, потому что он обожал ее. Он больше никого и никогда так не лелеял. Только ее. Все остальные были ему безразличны. Они ничего не понимали и не умели понять. А он выходил на сцену, пел песни и декламировал — для нее. Он так и говорил: «это для тебя. Тебе понравилось?» И прыгал в высоту — для нее. И нырял на тридцать два метра — для нее. И писал стихи по ночам — тоже для нее. Он очень ценил ее, свою собственную вещь, и все время стремился быть достойным такой драгоценной вещи. И никто ничего об этом не знал. Он всегда умел сделать так, чтобы никто ничего об этом не знал. До самого последнего года, когда об этом узнал его Учитель…






    Хищник прибыл на район. Он уже охотился в этом Городе. Человек предполагает, а Творец располагает. Птицы небесные рассказали Льву Обл@ку где его Желанная. Псы дворовые покорно пропускали его сквозь все таможни и блокпосты [а начальники охраны бывают разные:] Больше не было парадокса вопроса. Она притягивала его как магнит всё сильнее и сильнее сквозь время и пространство. "Мы совсем скоро встретимся, Масямба)"

    …Час ГРИ завершився й діти наче опісля Солодких Сновидінь, перевтілюючись у звичайних малюків, потягувались і виходили у Садочок. Михась, якось тепло посміхнувся до Марічки й у нього залоскотало дивне ДєЖаВю, що десь він ЇЇ БАЧИВ…

    Следователь обнаружил, что страница испорчена стехией воды, но пасьянс букв читался между строк: ОН и ОНА не были врагами в прошлых жизнях, здесь уже не было тревоги от наваждения повсеместно попадавшихся на глаза кровавых надписей на кремле на системном суржике: "УСЬО БУдДЭ АРМАґЕдДОНБАСС", он не сомневался, что ИХ Союз переживёт всё это Чистилище, а Потомство достигнет безсмертия.



    доброго здоровля
    Ссылка или изображение не доступно. Необходимо более 11 сообщений.

  12. #12
    A1s21 Достижения:
    Tagger Second ClassCreated Album picturesThree FriendsВетеран10000 Experience Points
    Awards:
    Calendar Award

    Регистрация
    13.03.2013
    Адрес
    Райськє місцє
    Сообщений
    1,932
    Очки
    11,322
    Уровень
    25


    ps

    ..
    =
    ...достигнут безсмертія.
    [IMG]

    [TIBETAN FLUTE MUSIC + OM CHANTING @432Hz ❯ Mantra Meditation Music]

    [восстановление утеряных файлов после отражения хакерской атаки]
    «Состояние радости» — это способ сказать самому себе, что твоя последняя мысль была правдой, твое последнее слово было мудростью, что твой последний поступок был Самым Великим.
    Чтобы узнать, какого прогресса ты достиг, чтобы измерить, как далеко ты продвинулся, просто посмотри и пойми, что тебе «в радость».



    Если ты радуешься оттого, что ведешь себя безответственно, или оттого, что своими поступками заставляешь других людей страдать и можешь причинить им неприятности и боль, то ты не очень-то далеко ушел.

    {Krabat vspomnil vse}
    Осознанность — вот что является ключом. И задача взрослых в ваших семьях и сообществах как раз в том, чтобы взращивать и распространять осознанность среди юных. Подобно тому, как работа посланников Бога в том, чтобы способствовать росту осознанности среди всех людей — чтобы все понимали: то, что делается кому-то или для кого-то, делается всем или для всех, ведь все мы — Одно.

    Если исходить из осознания «всеобщего Единства», то абсолютно невозможно получать удовольствие, причиняя боль другому. Так называемое «безответственное поведение» исчезает. Именно по таким критериям просветленные существа стремятся оценить свой жизненный опыт. Ты — это то, что ты переживаешь на опыте. Ты испытываешь то, что ты выражаешь. Ты выражаешь то, что у тебя есть. У тебя есть то, что ты даруешь себе.
    Мужское и женское — это части Ян и Инь. В вашем мире мужчины и женщины — наивысшее и живое их выражение.
    Они Ян и Инь… во плоти. В одной из многих физических форм.
    Инь и Ян, здесь и там… то и это… верх и низ, холодно и жарко, большое и маленькое, быстро и медленно —материя и анти-материя…Все это нужно тебе, чтобы испытать жизнь в том виде, в каком ты ее знаешь.
    Открыто.
    Игриво. Весело.
    Неистово. Страстно. Свято. Романтично.
    С юмором. Непосредственно. Трогательно. Изобретательно. Без смущения. Чувственно.
    И конечно, часто.
    Весь мир постоянно обменивается энергией.
    Твоя энергия высвобождается, затрагивая все остальное. Все остальное (живое и неживое) затрагивает тебя. Но здесь происходит нечто интересное. В каком-то месте посередине пути между тобой и чем-то другим эти энергии встречаются.Чтобы яснее описать всю картину, давай представим, что в какой-то комнате двое людей. Они в разных концах комнаты, вдали друг от друга. Назовем их «Том» и «Мэри».
    Индивидуальная энергия Тома посылает во Вселенную сигналы о Томе на 360 градусов. Часть этих волн энергии попадает к Мэри.
    Тем временем Мэри излучает свою собственную энергию, часть которой попадает к Тому.
    Но эти энергии встречаются друг с другом так, как ты себе еще не представлял. Они встречаются на полпути между Томом и Мэри.
    Здесь эти энергии объединяются (запомни, что эти энергии материальны; их можно измерить, почувствовать) и соединяются, чтобы образовать новую единицу энергии, которую мы назовем «Томэри». Это общая энергия Тома и Мэри.
    Том и Мэри с таким же успехом могли бы называть эту энергию «Тело Между Нами», — потому что это и есть тело энергии, с которым они оба связаны, которое оба питают энергиями, постоянно к нему притекающими, и которое посылает свои энергии обратно к обоим своим «спонсорам» по нити, или пуповине, или каналу, что всегда существует внутри Матрицы. (На самом деле этот «канал» и есть Матрица.)
    Именно ощущение «Томэри» и есть правда о Томе и Мэри. Этих двоих связывает Святое Причастие, к которому они оба приобщились. И по этому каналу они ощущают высшую радость Промежуточного Тела, Священного Союза.
    Том и Мэри, находясь на расстоянии друг от друга, могут физически ощущать, что происходит в Матрице. Оба моментально втянулись в этот опыт. Им обоим хочется двинуться навстречу друг другу! Сразу же!

    Жизнь научила их остужать пыл, не доверять чувствам, «быть начеку», быть сдержанными.
    Но душа… хочет познать «Томэри» — немедленно.
    Они, эти двое, безвозвратно притянулись к Промежуточному Телу Между Ними. Томэри уже ощущается метафизически, но Том и Мэри очень хотят испытать это физически. И они начинают приближаться друг к другу. Не дойти друг до друга, как кажется стороннему наблюдателю. Каждый из них пытается добраться до ТОМЭРИ. Они пытаются дойти до того места Божественного Союза, который уже существует между ними. И они уже знают место, где они Едины, — и что значит Быть Единым Целым.
    И они движутся навстречу этому «чувству», которое они испытывают. Когда расстояние между ними сокращается, когда они «укорачивают пуповину», то энергия, которую они оба посылают ТОМЭРИ, перемещается на все более короткое расстояние и поэтому становится еще более интенсивной.

    Еще ближе. Чем короче расстояние, тем сильнее напряжение. Еще ближе. И снова напряжение возрастает.
    И вот они уже в нескольких шагах друг от друга. Промежуточное Тело между ними пылает жаром. Вибрирует со страшной скоростью. Обратная «связь» с Томэри становится плотнее, объемнее, ярче, возгорается от невероятной энергии. В таких случаях говорят, что эти двое «горят желанием». И это действительно так!
    И еще ближе. Теперь они прикасаются друг к другу.



    Ощущение почти нестерпимое. Острое. На пике прикосновений друг к другу они чувствуют всю энергию ТОМЭРИ — всю уплотненную, единую субстанцию их Единой Сущности.
    Если ты откроешь себя самой большой чувствительности, на какую ты только способен, ты сможешь ощутить эту тонкую, чистую энергию в виде особого трепета, — и «трепет» вдруг охватит всего тебя. Или в момент прикосновения ты почувствуешь жар, — жар, который ты вдруг ощутишь всем своим телом, но который сосредоточен, главным образом, в нижней чакре (или энергетическом центре).
    Там «горение» будет особенно ощутимым, и тогда о них скажут, что Том и Мэри «очень хотят» друг друга!
    И вот эти двое начинают обнимать друг друга. Расстояние между Томом, Мэри и Томэри сокращается настолько, что все это теперь сосредоточено почти в одном и том же пространстве. Том и Мэри ощущают Томэри между собой, — и им хочется еще большей близости. Буквально, слиться с Томэри. Стать Томэри в физической форме.
    Создавая тело мужчины и женщины, Творец предусмотрел, как это сделать. Наступает момент, когда Том и Мэри уже готовы это совершить. И тело Тома уже, в прямом смысле слова, готово войти в Мэри. Тело Мэри, в прямом смысле слова, готово принять Тома в себя.Трепет и жар необычайно сильны. Это… трудно выразить словами. Два тела соединяются. Том, Мэри и Томэри становятся Едины. Во плоти.
    Но они все еще обмениваются друг с другом энергиями. Пылко. Страстно.
    Татататанцы. Они все не могут насладиться друг Другом, им не хватает близости. Они жаждут близости. Ближе. ЕЩЕ БЛИЖЕ.


    {"В системе старорускоко пасьянса, где оригинальная колода состоит из 40 карт, карта "Мельница" означает "Сплетни"
    Так, что, братец", - Мастер улыбнулся, - "всё что бросил тебе в догонку злой колдун - сгорит, а Ваши Сердца уже никто не разорвёт, будьте счастливы, желаю Вам здоровья хорошего)"}


    Они, буквально, взрываются, — и их тела содрогаются в конвульсии, их охватывает дрожь с головы до ног. Во взрыве своего единения они познали Бога и Богиню, Альфу и Омегу, Все и Ничто — Сущность жизни — Опыт Того, Что Есть.





    доброго здоровля
    Ссылка или изображение не доступно. Необходимо более 11 сообщений.

  13. #13
    A1s21 Достижения:
    Tagger Second ClassCreated Album picturesThree FriendsВетеран10000 Experience Points
    Awards:
    Calendar Award

    Регистрация
    13.03.2013
    Адрес
    Райськє місцє
    Сообщений
    1,932
    Очки
    11,322
    Уровень
    25


    Театр тіней

    — Назвемо це емоційним ставленням, — сказав Лодж.
    Вони трохи помовчали. Потім Форестер запитав:
    — Чи не могли б ви пояснити, чому так наполегливо дотримуєтесь погляду про таке ставлення?
    — Бо тут саме таке ставлення, — відповів Лодж. — Це ставлення визначається способом нашого життя, формується під впливом нескінченних роздумів і постійного самокатування. Таке ставлення суто емоційне, майже релігійне. Здорового глузду в ньому небагато. Ми повністю ізольовані. Нас суворо охороняють.
    Хіба ми можемо залишатися нормальними людьми, коли не живемо нормальним життям?
    — До того ж ця жахлива відповідальність, — докинув Форестер. — Вона щодня лежить на їхніх плечах.

    Лодж жестом зупинив його.
    — Повернімося до Вистави.
    — Ми повинні грати її далі, — правив своєї Форестер.
    — Але одного героя бракуватиме, — попередив Лодж. — Ви ж розумієте, що це означає. Відсутність одного героя може порушити гармонію, призвести до безладу. Краще вже зовсім без Вистави. Чого б нам не почекати кілька днів, а потім розпочати все знову? Поставимо нову Виставу, з новими героями.
    — Ми не посміємо цього зробити, — відказав Форестер, — бо всі ми зрослися зі своїми героями, кожен з них став органічною частиною свого творця. Ми живемо подвійним життям. Особистості наші роздвоєні. Так треба, інакше ми загинемо. Так треба, бо жоден з нас уже не зміг би бути тільки самим собою.
    — Отже, по-вашому, ми повинні продовжувати Виставу, щоб не з’їхати з глузду?
    — Приблизно так. Але ви перебільшуєте. За звичайних обставин ми змогли б обійтися без Вистави. Та обставини в нас незвичайні.
    До того ж Вистава розважає нас — це наша денна норма гумору, радощів, щирого сміху.
    Лодж підвівся і пройшовся по кімнаті туди-сюди.
    — Я назвав це емоційним ставленням, — виголосив він, — і стою на такому визначенні. Це безглузде, божевільне ставлення суто емоційного характеру
    Хіба Людина здатна здійснити що-небудь божественне? Коли виникнення життя неможливе без допомоги Всевишнього, тоді Людина, хоч би що вона робила, ніколи не зможе створити життя в лабораторних умовах, не налагодить серійне виробництво живих істот.


    Колись, у давню давнину, в селянських хатах Європи та фермерських будинках перших поселенців Північної Америки батько вечорами влаштовував дітям театр тіней. Він ставив на стіл лампу чи свічку, сам сідав між столом та чистою стіною й починав робити в повітрі якісь рухи, так і сяк складаючи пальці, а на стіні витанцьовували тіні кроликів, слонів, коней, людей… Годину або й більше тривала вистава: спочатку кролик скуб конюшину, потім слон розмахував хоботом і ворушив вухами, вовк завивав на пагорбі. Діти сиділи тихенько, зачаровані цим незвичайним видовищем.
    Пізніше, з появою кіно й телебачення, коміксів та дешевих пластмасових іграшок, тіні втратили свою чарівність і їх перестали показувати.
    Якщо взяти принцип театру тіней, додати до нього знання, накопичені людством протягом тисячоліть, ми отримаємо Виставу.
    Невідомо, чи знав той забутий геній, хто перший збагнув ідею Вистави, що-небудь про театр тіней, але принцип лишився незмінним. Змінився лише спосіб проектування зображення: руки заступив людський мозок. Замість пласких чорно-білих зображень кроликів і слонів, у Виставі з’явились об’ємні кольорові герої, різноманітність яких повністю залежала від людини, передусім від можливостей її мозку (адже вигадати щось набагато легше ніж зробити руками).
    Тріумф електронної техніки — екран із чарунками пам’яті, низками трубок звуковідтворюючого пристрою, антенами приймачів, телепатом та іншими технічними новинками — відігравав пасивну роль, бо вистава складалася з уявних образів, що народжувались у мозку тих, що сиділи перед екраном. Глядачі вигадували героїв, подумки керували їхніми діями, придумували для них репліки. Цілеспрямованим мисленням вони спільно оформляли кожну сцену, створюючи декорації, задники, реквізит.
    Спершу Вистава була плутаною й безсистемною, недосконалі герої безладно метушилися на екрані, були невиразні й радше скидалися на карикатури. Декорації та реквізит здавалися божевільним витвором розбурханого мислення глядачів. Інколи на небі одночасно сяяли три місяці, причому всі в різних фазах. Траплялося й так, що на одній половині екрана падав сніг, а на другій світило сонце й зеленіли пальми.
    Та згодом Вистава вдосконалилась, герої виросли до нормальних розмірів, не розгубивши при цьому рук і ніг, стали особистостями, перетворились на повноцінних живих істот. І якщо раніше декорації та реквізит були наслідком розпачливих спроб дев’яти різних людей будь-чим заповнити порожній екран, то тепер вони навчилися домагатись єдності стилю дії.
    З часом люди почали розігрувати Виставу так, що дія відбувалась спокійно, без зривів, хоча ніхто з них ніколи не міг передбачити, що станеться наступної миті.
    Саме це й робило Виставу такою захоплюючою. Той чи інший герой якимось несподіваним вчинком або фразою надавав дії нового спрямування, і людям — творцям та керівникам інших героїв — доводилося нашвидку вигадувати для них новий текст, що відповідав би раптовим змінам сюжету, перебудовувати їхню поведінку.
    Це перетворилось певною мірою на суперництво інтелектів: кожен учасник гри намагався висунути свого героя на перший план, або, навпаки, примушував його відійти, щоб уникнути небезпеки. Вистава нагадувала тепер нескінченну партію в шахи, де в кожного гравця було вісім супротивників.
    І ніхто, звичайно, не знав, де чий герой. Завдяки цьому не згасав інтерес до гри, це викликало безліч жартів і дотепів, і взагалі було на користь, бо призначення Вистави саме в тому й полягало, щоб відвернути думки її учасників від повсякденної роботи.
    Щовечора після обіду дев’ятеро людей збирались у спеціально обладнаній залі: екран оживав і дев’ять героїв — Безпорадна Сирітка, Вусатий Злодій, Звичайний Юнак, Чарівна Бестія, Інопланетне Чудовисько та інші — починали грати свої ролі й кидати репліки.
    Їх було дев’ять — дев’ять чоловіків і жінок, дев’ять героїв.
    Та зараз лишилося тільки вісім, бо Генрі Гріфіс впав мертвий на свій стіл у лабораторії, стискаючи в руці записника.
    А у Виставі, відповідно, зникне один герой — герой, що повністю залежав від мислення людини, якої вже не було серед живих.
    Цікаво, подумав Лодж, котра з дійових осіб зникне? Звісно, не Безпорадна Сирітка — образ, що не мав нічого спільного з особистістю Генрі. Можливо, нею виявиться Звичайний Юнак чи Бідний Філософ, а може, й Сільський Дженджик.
    Хвилиночку, зупинив себе Лодж. Тільки не Сільський Дженджик. Адже Сільський Дженджик — я сам.
    Він сидів, мляво розмірковуючи про те, де чий герой. Цілком імовірно, що Чарівну Бестію вигадала Сью Лоуренс — важко уявити собі протилежніші натури. Він згадав, як колись насмішкувато натякнув їй про це, а вона кілька днів по тому обходилася з ним дуже холодно.
    Форестер запевняє, що Виставу не можна переривати, і мабуть-таки його правда. Скоріше за все вони пристосуються. Боже милий, їм уже час навчитися пристосовуватись до будь-яких несподіванок, щовечора стільки місяців підряд розігруючи Виставу.
    Та й сама Вистава нагадує ярмарковий балаган. Блазнювання задля блазнювання. Дія навіть не епізодична, бо ще не вдалося завершити жоден епізод. Тільки-но почнуть розігрувати якусь ситуацію, хто-небудь неодмінно викидає коника і ледь-ледь намічена сюжетна лінія обривається, а дія котиться казна-куди в непередбаченому напрямі.
    За таких обставин, подумав він, зникнення одного героя не повинно спантеличити нікого.
    Він підвівся з-за столу, підійшов до великого вікна й кинув погляд на позбавлений рослинності похмурий ландшафт. Внизу, на чорній поверхні астероїда, в світлі зірок блищали куполи лабораторій. На півночі, над зубчастим небокраєм почало благословлятися на світ, незабаром маленьке, мов наручний годинник, сонце зійде з-за обрію й пошле своє тьмяне світло на цей жалюгідний уламок скелі. Дивлячись, як розвидняється, він згадував Землю, де світанок знаменував початок дня, а захід сонця — його кінець.
    У двері постукали. Лодж обернувся.
    — Прошу, — сказав він.
    Двері прочинились і на порозі з’явилась доктор Сьюзен Лоуренс, флегматична, безбарвна, погано вдягнена жінка з квадратним обличчям, що свідчило про вольовий характер і впертість.
    Вона побачила його не відразу, і, стоячи на порозі, покрутила головою, намагаючись знайти його в напівтемряві кімнати.
    — Я тут, Сью, — обізвався він.
    Вона причинила двері, перетнула кімнату і, ставши поряд з ним, мовчки втупилась у вікно.
    Нарешті заговорила.


    Сталося так, що сьогодні буде на одного героя менше, і багато залежить від того, кого саме бракуватиме.
    Сцена залишалась порожньою, нагадуючи дбайливо виписаний маслом у бляклих тонах пейзаж весняного парку.
    Чому вони не виходять? Чого вони чекають?
    Їм уже пора з’явитися на екрані. Чого ж вони іще чекають?
    Хтось надумав вітер — почувся шелест листя й по поверхні ставка пішли брижі.
    Лодж уявив свого героя й вивів його на екран, сконцентрувавши думки на його незграбній ході, травинці, що стирчить з рота, на волоссі, що кучерявиться на потилиці.
    Повинен же хтось почати. Будь-хто…
    Сільський Дженджик заметушився, кинувся назад і зник з екрана. За хвилину він повернувся з великою плетеною корзиною в руках.
    — Забув свою корзину, — повідомив вій із сором’язливістю сільського мешканця.
    У темряві залу почулося чиєсь хихотіння.
    Здавалося, ніби все буде гаразд. Виходьте, хто там ще залишився!
    На екрані з’явився Бідний Філософ — надзвичайно респектабельний чоловік, що не мав у характері анічогісінько позитивного: його імпозантна зовнішність, гордовита постава сенатора, строката жилетка й довгі сиві кучері були ширмою, за якою ховався жебрак, нероба й винятковий брехун.
    — Друже мій, — вимовив він. — Друже мій.
    — Який ще там друг, — заявив Сільський Дженджик. — Віддай спершу мої триста доларів.
    Виходьте, хто там ще залишився!
    З’явилися Чарівна Бестія і Звичайний Юнак, якого, здавалося, з хвилини на хвилину мало спіткати жахливе розчарування.
    Сільський Дженджик сів навпочіпки посеред галявини, відчинив корзину й почав діставати звідти їжу: шинку, індичку, сир, таріль фруктового желе, мариновані оселедці у банці.
    Чарівна Бестія, вихиляючись, пускала бісики в його бік. Сільський Дженджик почервонів і швиденько опустив голову.
    Кент вигукнув з місця:
    — Так тримати! Занапасти його!
    Всі зареготали.
    Отже, все буде гаразд. Все владнається.
    Коли глядачі починають жартувати з героями Вистави, значить усе йде як слід.
    — Непогана ідея, голубе, — озвалася Чарівна Бестія. — Згода.
    Вона посунула до Дженджика.
    Дженджик, усе ще не підводячи голови, витягав і далі з корзини всілякі наїдки,— було їх стільки, що вони навряд чи вмістилися б у десяти таких корзинах.
    Кружальця копченої ковбаси, купи шніцелів, безліч цукерок, смажена гуска, а на додачу діамантове намисто.
    Чарівна Бестія скрикнула від захвату й кинулася до намиста.
    Бідний Філософ відламав ніжку індички і, кусаючи її потрошку, ще й вимахував нею Е повітрі, аби підсилити враження від закрученої промови, яку саме виголошував.
    — Друзі мої, — говорив він, уминаючи індичку. — Друзі мої, як це доречно і природно… Я підкреслюю, доречно і природно, коли щирі друзі, зустрівшись такого чудового весняного дня, щоб у товаристві один одного натішитись спілкуванням з природою в її найкращу пору, знаходять для своєї зустрічі такий відлюдний і тихий закуток у самому серці безжального міста…
    Він міг просторікувати годинами, якщо його не зупинити. Але зараз, у такій ситуації, конче необхідно було будь-що зупинити його.
    Хтось випустив у ставок мініатюрного кита, який нагадував швидше дельфіна; цей кит вистрибував з води, описував у повітрі граціозну дугу і, полохаючи качок, що не знати звідки взялись і плавали у ставку, бебехався знов у воду.
    На екран виповзло Інопланетне Чудовисько і сховалося за деревом. Одразу було видно, що це не на добре.
    — Стережіться! — вигукнув хтось із глядачів, але актори мов оглухли. Часом вони бували неймовірно безголові.
    На екрані з’явилися попідручки Безпорадна Сирітка й Вусатий Злодій (і це теж не до добра), за ними простував Представник Неземної Дружньої Цивілізації.
    — А де ж це наша Юна Красуня? — запитав Вусатий Злодій. — Ніби вже всі зібралися, крім неї.
    — Ще приплентається, — сказав Сільський Дженджик. — Я бачив, як вона в наріжній кімнаті дудлила джин.
    Філософ урвав свою промову на півслові, ніжка індички завмерла в повітрі. Його сріблясте волосся ефектно стало дибки, і він рвучко повернувся до Сільського Дженджика.
    — Ви невихована людина, сер, — промовив він. — Сказати щось подібне міг досі тільки найпослідущий хам!
    — Мені однаково, — заявив Дженджик. — Що не кажіть, а моя правда.
    — Відчепіться від нього, — заверещала Чарівна Бестія, все ще милуючись діамантовим намистом. — Ви не смієте обзивати мого друга хамом.
    — Облиште, Ч.Б., — втрутився Звичайний Юнак. — Краще тримайтеся від них якнайдалі.
    — Заткни писок! — швидко обернувшись до нього, гарикнула вона. — Ти, брехло собаче. Не тобі мене повчати. Виходить, говорячи про мене можна користуватися самими ініціалами, ніби немає в мене нормального імені? Опудало, шантажист нещасний! Ану, забирайся геть!
    Філософ повагом виступив наперед, нахилився й махнув рукою. Напівоб’їдена ніжка індички вдарила Дженджика в щелепу.
    Дженджик вхопив смажену гуску й поволі випростався.
    — Он воно як… — процідив він.
    І шпурнув у Філософа гуску. Вона влучила просто в строкату жилетку й заляпала її жиром.
    Ой лишенько, подумав Лодж. Кепські справи. Чому Філософ так дивно поводиться? Чому вони не змогли хоча б сьогодні завершити це звичайним дружнім пікніком? Чому той, хто створив Філософа, примусив його жбурляти цю ніжку?
    І чому він, Бейярд Лодж, примусив Дженжика шпурнути гуску?
    І, вже запитуючи самого себе, Лодж похолов, а коли в його свідомості сформувалась відповідь, у нього виникло відчуття, ніби чиясь рука стискує йому нутрощі.
    Він зрозумів, що це взагалі не його робота.
    Лодж не примушував Дженджика кидати гуску. І хоча його тоді охопили гнів і лють, він не наказував подумки своєму героєві відповідати таким чином.
    Лодж уже не так уважно дивився Виставу; свідомість його роздвоїлась: він продовжував стежити за дією, і водночас сперечався сам з собою та шукав пояснення тому, що трапилося.
    Фокуси апаратури. Це вона примусила Дженджика шпурнути гуску — адже машина знала не гірше за людину, яку реакцію може викликати такий ляпас. Машина спрацювала автоматично, не чекаючи відповідної команди… мабуть, упевнена в тому, якою та буде.
    Логічно, доводила одна частина його свідомості другій, що машині відомо, як людина реагує на той чи інший подразник, і логічно, що, знаючи це, вона спрацьовує автоматично.
    Філософ, ударивши Дженджика, обережно відступив назад і випростався, ніби по команді “струнко”, тримаючи “на караул” напівобгризену й заяложену ніжку індички.
    Чарівна Бестія заплескала в долоні й вигукнула :
    — Тепер ви повинні битись на дуелі!
    — Атож, міс, — сказав Філософ, не змінюючи пози. — Саме тому я його і вдарив.
    Гусячий жир повільно скапував з елегантної жилетки, але вираз його обличчя й постава свідчили про те, що сам він вважає себе одягненим бездоганно.
    — Треба було кинути рукавичку, — зауважив Звичайний Юнак.
    — У мене немає рукавичок, сер, — чесно зізнався Філософ, хоч це й так було ясно.
    — Але ж це жахлива помилка, — наполягав Звичайний Юнак.
    Вусатий Злодій відкинув поли піджака й витяг із задніх кишень штанів два пістолети.
    — Я завжди ношу їх при собі, — сказав він з масною усмішкою. — Про всяк отакий випадок.
    Ми повинні якимось чином розрядити атмосферу, подумав Лодж. Це необхідно припинити. Так не може тривати далі. Це вже виходить за всякі рамки.
    Він примусив Сільського Дженджика промовити :
    — Я тобі ось що скажу. Не до дуті мені ці пустощі зі зброєю. Можна випадково когось підстрелити.
    — Від дуелі тобі не відкараскатися, — заявив кровожерливий Злодій, тримаючи обидва пістолети в одній руці, а другою підкручуючи вуса.
    — Він має право вибирати зброю, — зауважив Звичайний Юнак. — Як покривджений…
    Чарівна Бестія перестала плескати в долоні.
    — Не втручайся не в свої справи, — заверещала вона. — Мамин синок. Та ти просто не хочеш, щоб вони бились.
    Злодій вклонився.
    — Право вибирати зброю належить Дженджикові, — оголосив він.
    — Сміх та й годі! — проспівав Представник Неземної Дружньої Цивілізації. — До чого ж усі люди кумедні.
    З-за дерева виткнулася голова Інопланетного Чудовиська.
    — Облиште їх, — проревло воно своїм огидним акцентом. — Коли їм заманулося битись, нехай б’ються. — Засунувши у пащу кінчик хвоста, воно згорнулося колесом і покотилося. З шаленою швидкістю воно промчало кругом ставка, не перестаючи бубоніти: — Нехай б’ються, нехай б’ються, нехай б’ються… — І знову швиденько сховалося за дерево.
    — Мені здавалося, що це пікнік, — жалібно промовила Безпорадна Сирітка.
    Ми всі так вважали, подумки відзначив Лодж.
    Хоча ще до початку вистави можна було заприсягнути, що пікнік довго не протримається.
    — Виберіть зброю, будь ласка, — надміру ввічливо звернувся Злодій до Дженджика. — Пістолети, ножі, мечі, бойові сокири…
    Що-небудь смішне, подумав Лодж. Треба запропонувати щось безглузде. І він примусив Дженджика вимовити:
    — Вила. На відстані трьох кроків.
    На екран, мугикаючи застольну пісню, випурхнула Юна Красуня. Вона була надміру збуджена.
    Та, побачивши Філософа, з чиєї жилетки скапував жир, Злодія, що стискав у кожній руці по пістолету, Чарівну Бестію, що видзвонювала діамантовим намистом, вона вклякла на місці й запитала:
    — Що тут відбувається?
    Бідний Філософ нарешті розслабився й самовдоволено потер руки.
    — Як чудово! — радісно вигукнув він, обдаровуючи всіх своєю прихильністю. — Нарешті ми зібралися всі, дев’ятеро…
    Еліс Пейдж, що була в залі, підскочила, схопилася руками за голову, стисла долонями скроні й, замружившись, істерично скрикнула…





    На екрані було не вісім, а дев’ять героїв. Герой Генрі Гріфіса грав у Виставі нарівні з усіма.
    — Ви з’їхали з глузду, Бейярде, — сказав Форестер. — Коли людина померла, значить вона мертва. Я не наважусь стверджувати, що зі смертю її існування припиняється повністю, але, коли після смерті людина все ж таки продовжує існувати, то вже в іншій площині, в іншому стані, в іншому вимірі. Нехай теологи чи спірітуалісти вдаються до якої завгодно термінології, відповідь на це запитання у всіх однакова.
    Лодж кивнув головою на знак згоди.
    — Я хапався за соломинку. Намагався вивірити всі можливі варіанти. Я знаю, що Генрі помер. Знаю, що мертвий лишається мертвим. Проте ви повинні погодитись, що це природно, коли з’являються подібні думки. Чому скрикнула Еліс? Не тому, що на екрані було дев’ять героїв. її налякало інше — яким чином на екрані з’явилось дев’ять героїв. Нам нелегко позбутися забобонів — надто вони живучі.
    — Не тільки Еліс, — відповів йому Форестер, — усі інші злякалися так само. Якщо ми зараз не візьмемо справи у свої руки, неминуче станеться вибух. Адже коли це трапилось, вони вже були в стані надзвичайного нервового напруження — тут і сумніви в доцільності дослідницької праці, різноманітні конфлікти й чвари, неминучі в умовах, коли дев’ятеро людей протягом довгих місяців живуть і працюють пліч-о-пліч, а на додачу ще й невроз типу клаустрофобії . І все це з кожним днем зростало й загострювалось. Я спостерігав цей руйнівний процес, затамувавши подих.
    — Припустімо, що серед нас знайшовся жартун, який замінив Генрі, — промовив Лодж. — Що ви скажете на це? Може, хтось із них керує не тільки своїм героєм, а й героєм Генрі так само.
    — Людина неспроможна керувати більш ніж одним героєм, — заперечив Форестер.
    — Але ж випустив хтось у ставок кита.
    — Так. Але кит швидко зник. Стрибнув раз чи два і його не стало. Тому, хто створив кита, було не до снаги протримати його на екрані довше.
    — Декорації й реквізит ми вигадуємо гуртом. Чому ж тоді ніхто не зможе непомітно для інших ухилитись від оформлення Вистави і сконцентрувати всі свої думки на двох героях?
    На обличчі Форестера відбився сумнів.
    — Мабуть, у принципі, це можливо. Але тоді другий герой майже напевне вийшов би дефектним. Вам, часом, не здалося, ніби хтось із них поводиться трохи дивно?
    — Не те щоб дивно, — відповів Лодж, — але Інопланетне Чудовисько ховалось…
    — Інопланетне Чудовисько не було героєм Генрі.
    — Звідки у вас така певність?
    — Генрі не був людиною такого типу, щоб створити Інопланетне Чудовисько.
    — Так, припустімо. Хто ж тоді герой Генрі?
    Форестер роздратовано ляснув долонею по кріслу.
    — Я вже казав вам, Бейярде, що не знаю, де чий герой. Я намагався підібрати кожному пару, та марно.
    — Якби ми знали, розв’язати цю загадку було б набагато легше. Особливо…
    — Особливо, якби нам був відомий герой Генрі, — закінчив Форестер.
    Він піднявся з крісла й почав ходити по кабінету.
    — Ваше припущення щодо жартуна, який нібито вивів на екран героя Генрі, хибне, — сказав він. — Звідки він міг знати, якого героя повинен створити?
    Лодж вдарив рукою по столу.
    — Юна Красуня, — вигукнув він.
    — Що?
    — Юна Красуня. Адже вона з’явилась останньою. Невже не пам’ятаєте? Вусатий Злодій запитав, де вона, а Сільський Дженджик відповів, що бачив її в наріжній кімнаті…
    — Боже ж мій! — видихнув Форестер. — А Бідний Філософ поквапився оголосити, що нарешті зібралися всі. З неприхованим глузуванням! Ніби хотів познущатися з нас!
    — Ви вважаєте, що це зробив той, хто стоїть за Філософом? Коли так, то це отой самий жартун. Він і вивів на екран дев’ятого члена трупи — Юну Красуню. Дев’ятим мав з’явитися герой Генрі. Ви ж самі казали, що неможливо дізнатись, де чий герой, і створити двох героїв на екрані. Та коли на екрані зібралось вісім героїв, зрозуміло, що той, кого не вистачає, і є герой Генрі.
    — Або це справді жарт, — сказав Форестер, — або герої стали якоюсь мірою відчувати й думати самостійно, тобто наполовину ожили.
    Лодж насупився.
    — Така версія не для мене, Кенте. Герої — це образи, які ми створюємо в своїй уяві, ми керуємо їхніми діями, а потім, під завісу Вистави, відпускаємо їх. Вони повністю залежать від нас. їхні особистості невіддільні від наших. Вони не що інше, ніж витвір нашого мозку.
    — Ви не зовсім вірно мене зрозуміли, — заперечив Форестер. — Я мав на увазі машину. Вона вбирає в себе наші думки і створює зримі образи. Вона трансформує наші враження в уявну реальність…
    — А пам’ять…
    посеред ліжка, поволі приходячи до тями, починаючи відокремлювати дійсність від сну, усвідомлювати хто він, де та як взагалі опинився тут.
    Усе гаразд, заспокоював він себе. Це був лише сон. Але сон, який межує з реальністю. Такі сни бувають у кожного.

    — Вчора на екрані було дев’ять героїв, — сказав Крейвен,
    — І кит, — додав Форестер.
    — Ви вважаєте, ніби хтось…
    — Не знаю. Якщо це зробив хтось із нас, нехай відверто скаже про це. Всі ми здатні зрозуміти й оцінити жарт.
    — Коли це жарт, то досить невдалий, — зауважив Крейвен.
    — То вже інша річ, — сказав Форестер.
    — Якби я знав напевне, що це жарт, у мене б камінь з душі скотився, — виголосив Мейтленд.
    — В тому то й справа, — підхопив Форестер. — Саме це я й хотів би з’ясувати.
    — Може, хто-небудь хоче щось сказати,— трохи помовчавши, спитав він.
    У відповідь — ані пари з вуст.
    Вони чекали.
    — Ніхто не зізнається, Кенте, — зауважив Лодж.
    — Припустимо, що цей жартун хоче зберегти інкогніто, — промовив Форестер. — Цілком зрозуміле бажання за таких обставин. Може, спробуємо роздати всім по аркушику паперу?
    — Роздайте, — буркнув Сіффорд.
    Форестер витягнув із кишені аркуш паперу, обережно розірвав його нарівно й роздав присутнім.
    — Якщо хтось із нас учора пожартував, — благав Лодж, — заради всього святого, повідомте нам.
    Аркушики повернулися до Форестера. На деяких було написано “Ні”, на інших — “Це не жарти”, а на одному “Я тут ні при чому”.
    Форестер склав аркушики купкою.
    — Так, це припущення відпало, — сказав він. — Хоча я й не покладав на нього великих надій.
    Крейвен важко підвівся зі стільця.
    — Нас усіх непокоїть одна думка, — промовив він. — Чому ж не сказати її вголос?
    Він замовк і обвів поглядом присутніх, ніби говорячи, що його не вдасться зупинити.
    — Генрі не дуже любили тут,— сказав він. — Не заперечуйте! Він був людиною важкою. Важкою з усякого погляду — такі не користуються людською прихильністю. Я знав його краще, ніж будь-хто з вас. І я залюбки погодився сказати кілька слів про нього на сьогоднішній панахиді, бо, незважаючи на складний характер, він заслуговував поваги. Він був надзвичайно цілеспрямованою, вольовою людиною, а це зрідка зустрічається навіть у людей такого типу. Та на душі в нього був неспокій, його гнітили сумніви, про які ніхто з нас навіть не здогадувався. Іноді він говорив зі мною відверто — по-справжньому відверто — як ніколи не говорив ні з ким із вас. Генрі стояв на порозі якогось відкриття. Його охопив жах. І він помер. Він був цілком здоровий. — Крейвен поглянув на Сью Лоуренс і запитав: — Чи, може, я помиляюся, Сьюзен? Він нездужав?
    — Ні, він був здоровий, — відповіла доктор Сьюзен Лоуренс. — Він не повинен був загинути.

    — Він потрапив у пастку, — заявив Крейвен.
    — Разом з усім людством, — обірвав його Лодж. — Коли вам кортить розім’яти свій вказівний палець, направте його по черзі на кожного з нас. На все людство.

    — Але ж ви сказали…
    — Я говорю про те, що коли припустити, ніби дух, полишивши тіло, мав привід і, я сказав би, навіть право відвідати місце, де його тіло спіткала смерть, то зараз склалася саме така ситуація.
    Хто з героїв належав Генрі?
    Запала тиша.
    — Мова йде не про те, щоб ототожнити кожного учасника Вистави з певним героєм. Та методом виключення…
    — Гаразд, — мовив Сіффорд. — Роздайте ще раз ваші аркушики.
    Форестер витягнув із кишені папір і заходився рвати його на невеличкі клаптики.
    — До дідька ваші аркушики, — роздратовано кинув Крейвен. — Мене не спіймаєш більше на такий гачок.
    Форестер відірвав погляд від папірців.

    — А то ні, — буркнув Крейвен. — Як по щирості, то хіба ви не намагаєтесь весь час дізнатися, де чий герой?
    — Я не заперечую, — сказав Форестер. — Я порушив би свій обов’язок, якби не намагався з’ясувати це.
    — Мене взагалі дивує, як старанно ми оберігаємо цей секрет, — заговорив Лодж. — За нормальних обставин воно не мало б значення, але зараз ситуація перемінилася. Мені здається, ми почуватимемося краще, коли перестанемо робити з цього таємницю. Щодо мене, то я залюбки першим назву свого героя, тільки скажіть.

    Героєм Генрі виявився Бідний Філософ — головна дійова особа вчорашньої Вистави, найдіяльніша й найенергійніша.



    — Я працюю в ім’я життя, — заявила Сьюзен Лоуренс. — Я поважаю життя і моя робота полягає в тому, щоб підтримувати його в людському тілі якомога довше. Я відчуваю глибоке співчуття до всього живого,
    — А хіба ми не відчуваємо?
    — Я тільки хочу сказати, що для того, аби по-справжньому збагнути, яке це чудо — життя, треба всього себе присвятити йому і всім своїм єством перейнятися його могутністю, величчю і красою.

    — В записах Генрі сформульовано висновок, — сказав Форестер. — Хоча навряд чи можна вважати це висновком. Назвемо його гіпотезою. То як з нею бути? Забути її чи перевірити її правильність?
    — Я вважаю, що треба перевірити, — заявив Крейвен. — Цю гіпотезу висунув Генрі. Та Генрі помер і не може виступити на захист своєї ідеї. Наш обов’язок перед ним — перевірити правильність його припущення.
    Цей час уже настав і спецгрупа № 3 під кодовою назвою “Життя” фактично перестала існувати. Виклик, що кинув Генрі Гріфіс своїми записами в блокноті, підстьобнув усіх, і вони й далі працюватимуть, виконуватимуть, як і раніше, свої службові обов’язки. Та їхній творчий запал згас назавжди, бо їх надто тісно обсіли жах та упередженість, а думки зав’язалися таким вузлом, що вони майже повністю втратили здатність до здорового сприйняття дійсності.
    Якщо Генрі Гріфіс хотів зірвати виконання програми, подумав Лодж, то зробив це чудово. Але ж він зробив це ще живий, в останні свої дні, ба навіть хвилини. Лоджу раптом здалося, ніби тут забринів неприємний жорсткий сміх Генрі, і він здивовано знизав плечима, бо Гріфісові бракувало почуття гумору.
    Хоча Генрі виявився Бідним Філософом, важко було ототожнити його з таким героєм — старим пишномовним брехуном з вишуканими манерами. Адже сам Генрі ніколи не брехав і не вихвалявся, манери його не відзначалися витонченістю і він не був таким балакучим. Взагалі це був незграбний, мовчазний чоловік, розмовляв він зрідка — уривчасто й буркотливо.
    Жартун, подумав Лодж. Який же він після всього жартун? Невже він з допомогою свого героя — Філософа — висміював їх, знущався з них, а вони навіть не помічали цього?

    Коли Філософ висміював їх, то робив він це так витончено, що ніхто не відчув кпинів, так майстерно, що це нікого не образило.
    Та найстрашніше полягало не в тому, що Генрі нишком робив з них посміховисько. Жахливе було інше — те, що Філософ з’явився на екрані другим. Він вийшов слідом за Сільським Дженджиком і протягом усієї вистави був у центрі уваги, уминав індичу ніжку й розмахував нею в такт своїй пишній промові, якою поливав слухачів, ніби автоматною чергою. Безперечно, Філософ був найвидатнішим героєм всієї Вистави!
    Це означає, що жоден з них не міг експромтом створити його й вивести на екран, бо ніхто не міг так швидко з’ясувати, хто з дев’яти був героєм Генрі, ніхто не зміг би гак переконливо керувати ним, якщо не мав з ним справи раніше. І жоден з них не міг рівноцінно керувати двома героями одночасно тривалий проміжок часу, особливо тоді, коли один із них — Філософ — говорить без упину.
    А це знімало підозру хоча б з чотирьох учасників учорашньої вистави.
    І могло означати:
    або те, що серед них був присутній привид;
    або те, що ГРА має пам’ять;
    або те, що вони — всі вісім — стали жертвами масової галюцинації.

    Вистава! — раптом сяйнуло в нього. Можливо, цим фактором була Вистава? Що, коли Вистава, покликана згуртувати членів групи й допомогти їм зберегти здоровий глузд, якимось чином перетворилася на двосічний меч?
    Вони почали підводитися з-за столу, щоб розійтись по кімнатах і перевдягтися на обід. А після обіду — знову Вистава.


    Вистава почалася з того, на чому урвалася напередодні: всі герої на екрані, з’являється Юна Красуня, а Бідний Філософ, самовдоволено потираючи руки, промовляє:
    — Як чудово! Нарешті ми всі зібрались.
    Юна Красуня (не дуже впевнено тримаючись на ногах). Послухайте, Філософе, я й сама знаю, що спізнилася, та не треба на цьому наголошувати. Звичайно, ми всі тут. А мене затримали важливі справи.
    Сільський Дженджик (вбік, по-селянськи лукаво). Джин і гральний автомат.
    Інопланетне Чудовисько (виткнувши голову з-за дерева). Тск хрстлгі вглатер, тск…
    А з Виставою щось негаразд, подумав Лодж.
    Був у ній якийсь дефект, щось неправильне, щось жахливо чуже й незвичне: таке, від чого проймає дрож, навіть коли це чуже неможливо визначити.
    Щось було негаразд і з Філософом, причому непокоїла не його присутність на екрані, а щось зовсім інше, незрозуміле. Дивно зміненими здавалися Юна Красуня, Звичайний Юнак, Чарівна Бестія і всі решта.
    Дуже змінився й Сільський Дженджик, а він, Бейярд Лодж, знав Сільського Дженджика, мов свої п’ять пальців — знав кожну звивину його мозку, його думки, мрії, таємні бажання, його грубувату пиху, самовдоволений регіт, пекуче почуття неповноцінності, яке спонукало його в ім’я самоствердження займатися постійно звеличуванням власної персони.
    Він знав його як щось значиміше, ніж уявний образ, знав його краще, ніж будь-яку іншу людину, більше, ніж друга.
    Та цього вечора Сільський Дженджик помітно віддалився від нього, ніби обірвав невидимі ниточки, за допомогою яких ним керували, здобув деяку самостійність, і в цій самостійності пробивалися перші паростки повної незалежності.
    Філософ говорив далі:
    — Та я не міг замовчати той факт, що зібрались ми тут у повному складі. Адже один із нас помер…
    Глядачі завмерли — не чути ані зітхання, ані шарудіння, ніхто навіть не здригнувся, хоча нерви їхні натяглися, мов струни.
    — Ми — це совість, — промовив Вусатий Злодій. — Відображена совість, що набрала нашого вигляду і грає наші ролі…
    — Совість людства, — додав Сільський Дженджик.
    Лодж мимоволі підвівся.
    “Я не примушував його вимовляти це. Я не хотів, щоб він говорив це. Я тільки подумав. Милосердний боже, я ж тільки подумав, тільки подумав!”
    Тепер він зрозумів причину незвичності сьогоднішньої вистави. Нарешті він зрозумів, у чому дивність героїв.
    Вони були не на екрані! Вони стояли на сцені, на маленькій сцені попереду екрана!
    Це не були вже спроектовані на екран уявні образи, а істоти з плоті й крові. Створені думкою маріонетки, що раптово ожили.
    Він похолов і завмер, усвідомивши, що лише однією силою думки — силою думки в поєднанні з таємничими і безмежними можливостями електроніки — Людина створила життя!

    Наближається хвилина, коли герої зійдуть зі сцени в зал і перемішаються з глядачами.
    Лодж сидів, не маючи змоги поворухнутися, промовити хоча б слово чи якимось іншим звуком попередити інших. Він сидів, чекаючи миті, коли вони зійдуть зі сцени в залу.

    саймак клїFF)))
    https://
    Последний раз редактировалось святослав; 23.05.2018 в 03:05. Причина: theGAME
    доброго здоровля
    Ссылка или изображение не доступно. Необходимо более 11 сообщений.


 

Метки этой темы

Ваши права

  • Вы не можете создавать новые темы
  • Вы не можете отвечать в темах
  • Вы не можете прикреплять вложения
  • Вы не можете редактировать свои сообщения
  •