Ізоляція. Когнітивний дисонанс. Колонка Романа Скрипіна
Дозволю висловити собі позицію, яка побіжно торкається передвиборчих
обіцянок політичних партій та Президента України. Нам обіцяли мир і
швидке вирішення питань. Натомість маємо затяжний процес із безліччю
дискусій, подвійністю трактувань тощо.
Я не політик, я журналіст. Але, в першу чергу, громадянин цієї країни. І мої міркування
можуть бути примітивні, але вони продиктовані відчуттям власної безпеки -
в першу чергу.
Що має зробити моя з вами Держава, аби рухати
вперед, а не долати наслідки агресії? Тут рецепт простий - максимальне
обмеження спілкування з агресором. Це те, чого не сталося на 100%.
Отже.
Визнання окупованих територій окупованими. Із чітким визначенням агресора - Російської Федерації.
Припинення режиму АТО, оголошення воєнного стану й визанння на законодавчому рівні війни між Російською Федерацією та Україною.
Звернення до міжнародних організацій.
Розрив дипломатичних взаємин. Повний. Жодного навіть візового режиму.
Візовий режим - потім. Коли буде нагода. Повна зупинка руху людей через
кордон.
Закриття кордону з РФ, на «лінії розмежування» й
«адміністративного» - з Кримом. Повне закриття. Через нього нічого не
рухається. Режим STOP.
Введення візового режиму з «союзними державами» РФ, зокрема з Білоруссю та Казахстаном. І рештою, що входять в ЄврАзЕС.
Побудова своєї посиленої «лінії Манерґейма» (читай «залізобетонної
стіни» по «лінії зіткнення» на Донбасі, «адміністративному кордону» з
Кримом, із Придінстров'ям).
Зупинка будь-якої торгівлі з РФ. Так, і газом в тому числі. Це життєво необхідно.
Зупинка будь-яких взаємин і торгівлі з «ДНР» та «ЛНР».
Зупинка «Мінського процесу», переведення його у формат «нормандської
четвірки» або інший, що відбувається під патронатом наших «ґарантів
безпеки» - в першу чергу США, Німеччини, Британії.
Заборона
всіх російських медіа (так так, навіть «Дождя» та «Эха Москвы» -
будь-яких) на території України й карна відповідальність за
розповсюдження цього контенту в нашій державі.
Заборона
транслювання чи ретрансляції російського мас-медійного продукту, включно
з музичним і розважальним. Щонайменше для того, щоб не витрачати
ресурси на його перевірку й відповідність українському законодавству.
Жорсткий режим на отримання громадянства, введення інституту
«негромадян». За надання вибіркового громадянства має відповідати
персонально Президент України. Практику роздачі громадянства колишнім
громадянам РФ треба припинити.
Можливо, я тут врахував не всі
необхідні кроки. Але вони мені, звичайному громадянину України,
видаються очевидними. Ми самі тягнемо дохлого кота за хвіст. Ми самі
продукуємо й толеруємо сентиментальні відчуття до агресора. Ми ніяк не
можемо попрощатися з минулим, аби будувати майбутнє.
Якщо хтось
не зрозумів, у нас два роки війна. Вже два роки. І якщо Ви спокійно
маєте можливість на дозвілля, відпочинок і розваги, то це заслуга тих,
хто гине на реальному фронті, а не в «зоні АТО».
Питання
наостанок: у чому когнітивний дисонанс? У тому, що «Карнавальная ночь» -
дуже милий фільм, але це фільм окупанта. Забудьте про нього, як про
страшний сон. Як і про «Служебный роман». Я мовчу вже про інші фільми,
кліпи, тощо. Це все отрута різного ступеню дії. Нам потрібна
детоксикація.
Роман Скрипін, спеціально для «Слова і Діла»